Якісна література - як ковток свіжого повітря для поціновувача хорошої книги. Пропонуємо вашій увазі рейтинг найвизначніших надбань української публіцистики і не тільки.

1. Іван Нечуй-Левийцький, “Кайдашева сім’я”

Іван Нечуй-Левицький — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. Колоритні постаті героїв, соковитий гумор і сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твори Нечуя-Левицького справжніми перлинами української прози. До нашого рейтингу ввійшли повісті «Микола Джеря» і «Кайдашева сім’я», а також п’єса «На Кожум’яках».

2. Леся Українка, “Лісова пісня”

Читачам пропонується збірка творів Лесі Українки — видатної вітчизняної поетеси. Її творчість є великим скарбом не тільки української, а й усієї світової культури. До збірки ввійшли вибрані поезії Лесі Українки. Також у нашому списку представлена драма-феєрія «Лісова пісня» — справжній літературний шедевр. Видання адресоване широкому загалу шанувальників української літератури.

3. Всеволод Нестайко, “Тореадори з Васюківки”

Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Це перше видання нової авторської редакції роману з новими надзвичайно веселими епізодами.

4. Панас Мирний,”Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Відомий роман Панаса Мирного порушує значущі проблеми українського суспільства другої половини XIX ст. Автор глибоко розкриває психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання. Але навіть не це примушує нас перечитувати роман знову і знову… Крізь увесь твір стержнем проходить філософська ремінісценція, взята з Біблії і винесена у заголовок роману: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Вічне запитання залишається без відповіді протягом багатьох тисячоліть і примушує нас і сьогодні замислюватися над протистоянням добра і зла.

5. Микола Хвильовий, “Я (Романтика)”

До книжки увійшли вибрані твори Миколи Хвильового (1893— 1933) — українського прозаїка, поета, публіциста, одного з основоположників пореволюційної української прози. Новели прозаїка і сьогодні приваблюють читача не лише тематичною злободенністю, а й стильовою, мистецькою самобутністю. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю М. Хвильового.

6. Іван Багряний, “Тигролови”

Роман “Тигролови” написаний І. Багряним протягом 1943-1944 рр, на літературному конкурсі у Львові ця книга під назвою “Звіролови” (скорочений варіант “Тигроловів”) розділила перше місце з повістю Тодося Осьмачки “Старший Боярин”. Роман зразу було перекладено англійською, німецькою та голландською мовами, що свідчить про його популярність за кордоном і про увагу іноземного читача до тогочасної радянської дійсності. Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей – Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина.

7. Михайло Коцюбинський, “Тіні забутих предків”

У книзі зібрані найкращі твори класика української літератури Михайла Михайловича Коцюбинського, одного з найцікавіших майстрів українського слова. Блискучий новеліст, він є одним із новаторів, що створює невеличкі за обсягом, але психологічно напружені твори. Сюжет у них не головне. Це може бути один день із життя татарської дівчини, яка не знає куди подітися у свято («В путах шайтана»), чи почуття батька, який втрачає дитину квітучого літнього дня («Цвіт яблуні»). Повість «Тіні забутих предків», здавалося б, проста любовна історія двох дітей Карпатських гір, стає духовним заповітом Коцюбинського — людські душі єднаються не тільки в любові, але й у смерті.

8. Олександр Довженко, “Україна в огні”

“Україна в огні”. Якщо в попередніх кіноповістях народ, уособлений головним чином людьми одного села, відображався у роки громадянської війни та мирного будівництва в Україні, то у творі “Україна в огні” – у подіях Другої світової війни. У новій кіноповісті персонажі різко протиставлені: окупанти, патріоти і зрадники. Автор розкриває психологію вчинків своїх героїв і поодиноких зрадників, користуючись зокрема довгими діалогами, на зразок жанру драми.

9. Василь Барка, “Жовтий князь”

Роман “Жовтий князь” Василя Барки, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, написаний у 1958 – 1961 роках і відомий у багатьох країнах світу. Автор розкриває одну з найстрашніших сторінок в історії українського народу та розповідає про Голодомор 1933 року, який йому довелося пережити. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, що несе з собою руйнування, спустошеність, сіє страждання і смерть серед людей.

10. Панас Мирний, “Повія”

Увазі книголюба пропонуємо й роман «Повія» видатного українського письменника Панаса Мирного (1849—1920), про якого І. Франко сказав: «Свіжий і сильний талант». Своє творче покликання Панас Мирний визначив ще в юності, записавши в «Щоденнику»: «…хочу показати безталанну долю житія людського, високую його душу, тепле серце». Мети він досяг в одному зі своїх кращих творів. Розрахований роман на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Панаса Мирного.

11. Михайло Старицький, “За двома зайцями”

Головний герой комедійної п`єси – легковажний цирульник (перукар) Свирид Голохвастов, який вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність, Голохвастов починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш.

12. Григорій Квітка-Основ’яненко, “Маруся”

“Маруся” — сентиментально-реалістична повість Григорія Квітки-Основ’яненка, написана в 1832-му й опублікована в 1834 році. Перший прозовий твір нової української літератури. На творенні образів Марусі й Василя позначився вплив сентименталізму. Ці образи ідеалізовані, в житті для них головним є почуття, тільки ним вони й живуть.

13. Іван Котляревський, “Енеїда”

Поема “Енеїда” – класичний бурлескний твір відомого українського письменника-класика І.П.Котляревського про життя українського суспільства в XVIII ст.

14. Остап Вишня, “Мисливськi усмiшки та інші оповідання”

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) — самобутній український сатирик і гуморист. Його творам притаманні лаконізм, дотепність і образність мови. Читачам пропонується збірка творів вітчизняного майстра художнього слова. Здоровий гумор і нищівна сатира роблять ці твори не лише цікавими, але й актуальними. Видання розраховане на широкий загал шанувальників вітчизняної літератури.

15. Іван Франко, “Украдене щастя”

Творчість талановитого майстра слова Івана Франка (1856—1916) представлена не тільки драматичними творами, а й легкими та ніжними віршами про кохання, дружбу, про вічні проблеми добра і зла. До книжки увійшли твори, передбачені програмою для середніх загальноосвітніх навчальних закладів, — поема “Мойсей”, драма “Украдене щастя”, повість “Перехресні стежки”, а також вірші зі збірок “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд”.

16. Михайло Коцюбинський, “Цвіт яблуні”

Темою твору є переживання батька, який втрачає єдину дитину. Він понад усе хотів би допомогти їй, зберегти життя, але, на жаль, безсилий. Автор розкриває психологічний стан героя, його душу, емоції, показує відчай. Михайло Коцюбинський на прикладі головного героя відтворює своє ставлення до людини, яка просто мусить чекати смерті своєї рідної донечки, але не в змозі навіть допомогти їй. Автор життєво зміг передати весь відчай, біль, думки нещасного батька.

Важливою ланкою твору є протистояння свідомості головного героя: з одного боку, він розуміє, що втрачає свою доньку і намагається прийняти це як закономірність, а з іншого – він не хоче її втрачати і не може зрозуміти, чому саме його маленька донечка повинна померти? Чому навіть лікар не може допомогти благаючій дитині? Чому життя таке несправедливе? Чому він, батько, який повинен захищати свою дитину, мусить зараз сидіти склавши руки і чекати смерті доньки, яка так і не встигла прожити життя? Чому відчай підштовхує його думати про те, щоб швидше все скінчилось (тобто фактично бажати смерті рідної дитини), якщо він взагалі не повинен про це думати? В ньому ніби живуть дві істоти, які борються між собою.

Уся новела сповнена драмою, що викликає в читача бажання співчувати герою.

17. Ольга Кобилянська, “Людина”

До книги відомої української письменниці Ольги Кобилян­ської (1863-1942) увійшли дві повісті – “Людина” (перший друкований твір письменниці, написаний українською мовою), що розповідає про долю Олени Ляуфлер – жінки з високими ідеалами і прагненнями, сильної духом, і повість “В неділю рано зілля копала…”, в основу якої покладено мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.

18. Ольга Кобилянська, “Царівна”

Ольга Кобилянська (1863—1942) — відома українська письменниця демократичного напряму. Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Цій проблемі й присвячена повість письменниці “Царівна” (1895), про яку свого часу Леся Українка писала: “Краса цієї повісті не так в її ідеях, як у глибокій, тонкій, логічній психології героїні Наталки. Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва”.

19. Павло Загребельний, “Роксолана”

Історико-психологічний роман розповідає про долю української дівчини Анастасії Лісовської, яка стала султаншею, коханою дружиною турецького султана Сулеймана Пишного. Ця непересічна жінка зіграла значну роль у суспільному житті Туреччини й увійшла в історію під ім’ям Роксолани.

20. Володимир Сосюра, “Любіть Україну”

До книжки вміщено найвідоміші поетичні твори Володимира Сосюри, через які він увійшов в історію української літератури як неперевершений лірик — щирий і безпосередній у своїм світосприйнятті.

21. Ліна Костенко, “Берестечко”

Історичний роман Ліни Костенко “Берестечко” – це книга про одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком. Її було написано ще в 1966-67 роках, але згодом автор неодноразово дописувала її на всіх етапах наступних українських трагедій ХХ століття – і після поразки 1960-х, і в безвиході 1970-х, і в оманливих пастках 1980-х.

Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком тема цього роману переростала у філософію поразки взагалі, в розуміння, що “поразка – це наука, жодна перемога так не вчить”, а відтак і в необхідність перемоги над поразкою.

Перемога над поразкою – основний філософський і психологічний код цього твору.

22. Іван Франко, “Зів’яле листя”

“Зів’яле листя” з перших поетичних рядків і до останніх дарує читачам нагоду розгорнути власне бачення любові. Перед нами мало не перша спроба художньо візуалізувати ліричні переживання поета, яку запропонувало наймолодше покоління львівських художників. (Автори художнього оформлення – талановиті митці Романа Романишин і Андрій Лесів.) Унікальність цього видання передусім у його композиції: сторінки оздоблені автографами поезій “Зів’ялого листя”, що знайдені в архівах Києва та Львова. У книжці збережено всі коментарі І. Франка до його поезій. Поетична збірка мимоволі нагадує альбоми початку ХХ століття із дбайливо вкладеними сухими рослинами. Книжка багато ілюстрована світлинами жінок епохи Франка.

23. Олесь Гончар, “Собор”

“Собор” — роман-застереження, один із найвідоміших і найвизначніших творів Олеся Гончара. Написаний у 1967-му, протягом майже 20 років замовчувався прорадянською літературною критикою, що трактувала “Собор” як творчу невдачу, порівнюючи його з іншими творами письменника, зокрема “Прапороносці”, “Людина і зброя”, “Злата Прага”.

24. Ліна Костенко, “Маруся Чурай”

В історії української культури є чимало недосліджених сторінок, нерозкритих таємниць. Про поетесу і співачку Марусю Чурай ще в минулому столітті в Україні ходило чимало переказів і легенд, які дають підстави стверджувати, що ця чудова дівчина – особа історична.

У центрі роману “Маруся Чурай” Ліна Костенка поставила психологічний образ Марусі, обдарованої дівчини, яка палко любить свою землю, і любов горить в кожній Марусиній пісні. Її серце сповнюється гордістю, коли чує свої пісні у виконанні козаків. Маруся – вірна дочка свого народу, і свій талант вона віддає народу. Створені нею пісні надихають козаків на боротьбу з ворогом, зміцнюють дух, затверджують національну гідність!

Благородство і чистота душі виникають і в особистому житті Марусі. Для неї любов і зрада – несумісні поняття. Навіть біль і розчарування в Гриці не зробили її ні озлобленою, ні черствою. Маруся, переконавшись, що її «любов лобом досягала неба, а Григорій ходив ногами по землі», навіть співчуває хлопчикові:

Бідненький, намучив зі мною… Гримів мене, а я вже не відгукнулася. Заплутався, – сказала: вибирай. А у нього ж серце навпіл розривалося. А він Бобренко. Він же не Чурай.

Маруся цінує в житті речі, які насправді того гідні. Це перейняла дівчина від батьків, які мали «якнайглибші душі». У любові, в подружньому житті вона хоче бути схожою на своїх батьків, Маруся завжди мріяла: «…я колись, як виросту, і у мене буде така любов»! Маруся хоче побудувати свою сім’ю на взаєморозумінні і повазі одно до іншого, на довірі і любові : «Мене треба любити».

Маруся розуміє важливість свого поетичного таланту. Вона прагне до дії, любить рідний край, поважає культуру, болить душею за щастя і процвітання українського народу. Розповідь дяка про минуле історичне показали дівчині важкі страждання людей від війни і важких часів. Вона забуває про власний біль, осмислює своє покликання як піснетворчість :

Перемоги наші, муки і руїни безсмертні будуть в її словах. Вона ж була як голос, який клекотів в наших корогвах!

25. Василь Стефаник, “Камінний хрест”

До видання увійшли кращі твори з доробку видатного українського письменника В. Стефаника – короткі психологічні новели, сповнені драматизму і правдивості. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, усіх, хто цікавиться творчістю В. Стефаника.

26. Олександр Довженко, “Зачарована Десна”

До видання входять найкращі кіноповісті славетного українського кіномитця і письменника О. Довженка (1894 – 1956) – “Земля”, “Зачарована Десна”, “Україна в огні”, а також його “Щоденник”. Кіноповість “Земля” особливо зацікавить тих, кому відомо, що знятий Довженком одноіменний фільм увійшов до десятки найвидатніших кінострічок усіх часів і народів. І, безумовно, увагу сучасного читача приверне кіноповість “Україна в огні”, що була написана майстром у роки Великої Вітчизняної війни, але через те, що партійне керівництво визнало її ідеологічно хибною, так і не побачила світ у ті часи.

27. Улас Самчук, “Марія”

Повість “Марія” — про воістину страшні метаморфози людського буття в умовах більшовицького геноциду, серед сили-силенної гріхів якого був і мало не найбільший — голодомор. Жах цієї трагедії подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом із рештою українців страшного голоду. З огляду на похилий вік головної героїні, ця трагедія, може, і не здавалась б такою приголомшливою, якби читач із кожною сторінкою твору дедалі чіткіше не усвідомлював, що в цій старій жінці уособлена сама Україна. Несхитна в моральних своїх навичках і переконаннях, але беззахисна перед злом.

28. Микола Куліш, “Мина Мазайло”

Комедія “Мина Мазайло” вирізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний і родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами.

У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відображає специфіку духовних і національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

29. Іван Нечуй-Левицький, “Микола Джеря”

У повісті “Микола Джеря” автор описує важке життя селян-кріпаків у царській Росії, їхню хаотичну боротьбу проти гноблення. У творі автор вдало поєднує колоритні народні персонажі з яскравими характерами та гармонійні описи природи. Повість належить до класичних творів української літератури ХІХ століття. Вивчення повісті входить у шкільну програму з української літератури.

30. Іван Карпенко-Карий, “Хазяїн”

Іван Карпенко-Карий (1845—1907) — видатний український драматург, якого І. Франко назвав “одним із батьків новочасного українського театру”. Драматична майстерність Карпенка-Карого давала йому змогу з великим успіхом виступати в усіх класичних жанрах. Та найвищого рівня він досяг у комедії, що була справжньою творчою стихією митця. Найкращі драми і комедії Карпенка-Карого — “Безталанна”, “Сава Чалий”, “Мартин Боруля”, “Сто тисяч” і “Хазяїн” — не втратили своєї цінності й сьогодні, були і залишаються гордістю національної театральної культури.

31. Іван Карпенко-Карий, “Сто тисяч”, “Хазяїн” та ін. п’єси

Іван Карпович Карпенко-Карий — видатний драматург, критик, театральний діяч, актор. У народній свідомості він залишається передусім автором чудових п’єс, одним із корифеїв українського театру. До видання увійшли кращі п’єси Івана Карпенка-Карого: комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, драма “Безталанна” та трагедія “Сава Чалий”. Ці твори позначені динамічністю дії, яскравою сценічністю, яка і сьогодні не втрачає своєї актуальності. Видання адресоване широкому читацькому загалу.

32. Іван Франко, “Перехресні стежки”

У повісті “Перехресні стежки” (1900 р.) І. Франко розкрив взаємовідносини народу та інтелігенції західної України, проблеми, які хвилювали тогочасне суспільство. Цей твір зараховано до шедеврів світової літератури. Сюжет повісті гострий і цікавий. Розрахована на широкий загал читачів, дітей середнього віку.

33. Леся Українка, “Бояриня”

У пропонованому вам виданні міститься драма-поема “Бояриня”, нарис Катерини Штуль, у якому відтворюється хвилина натхнення, коли поетеса писала свою “Бояриню”. Додатком-завершенням книжки є маловідома поема в прозі Лесі Українки, присвячена поетам і артистам, що 1896 р. вітали царя Миколу ІІ у Версалі, “Голос однієї російської ув’язненої” – що нагадує про сучасні захоплення на Заході всім радянським, російським.

34. Григорій Квітка-Основ’яненко, “Сватання на Гончарівці”

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) — перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вплив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав “писання з натури”, про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів. Творчий доробок письменника складають комедії, повісті та оповідання, більшість яких здобули визнання сучасників і зберегли свою художню цінність до наших днів. До збірки ввійшли повісті “Маруся”, “Козир-дівчина” і “Конотопська відьма” — один із перших творів у європейській літературі так званої химерної прози, а також популярні драматичні твори письменника: “Шельменко-денщик” і “Сватання на Гончарівці”.

35. Олесь Гончар, “Прапороносці”

До четвертого тому творів Олеся Гончара увійшли широковідомий роман-трилогія “Прапороносці” та “Письменницькі роздуми” про те, як писався цей роман. Книга видана в останній прижиттєвій редакції Олеся Гончара.

36. Тарас Шевченко, “Кобзар”

До книги увійшли вірші, поеми, балади, написані в період 1837-1861 рр., великого українського народного поета, революційного демократа Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861).

37. Пантелеймон Куліш, “Чорна Рада”

Пантелеймон Куліш (1819—1897) — визначний український письменник, просвітитель і гуманіст, один із фундаторів української національної свідомості і нової літератури. Письменницький талант Куліша виявився у різних художніх жанрах: він писав прозу, вірші, поеми, драми, багато перекладав. В історію української літератури увійшов насамперед як автор першого історичного роману “Чорна рада”, в якому відтворив події 1663 року, коли після смерті Богдана Хмельницького почалася запекла боротьба за гетьманську булаву.

38. Михайло Коцюбинський, “Інтермеццо”

У житті кожної людини настає момент, коли вона просто не в силі витримати суєту цього житті і хоче втекти від усього світу подалі. Безглузда низка “треба”, “треба” і “треба” просто переслідує її. Від сірості і тьмяності, від втоми кожна людина тікає по-різному, а головний ліричний герой вибрав самотність і природу. І не прогадав. Вони допомогли йому розібратися в собі, прийняти правильні рішення.

Не слід забувати, що новела – яскравий приклад імпресіоністичної літератури і, щоб зрозуміти, її треба відчути.

39. Олесь Гончар, “Тронка”

Дія роману відбувається в одному зі степових районів України. Герої його – люди різних поколінь, різних професій і характерів. Тут і вчорашні школярі, яким ще тільки належить обрати дорогу в житті, і старі, загартовані степовими вітрами чабани, і льотчики реактивної авіації, служба яких – щоденний подвиг. Розповідаючи про цих людей, автор зачіпає проблеми, що хвилюють покоління радянських людей, які живуть у XX столітті, і головну з них – проблему війни і миру. Це наче розсовує рамки роману, робить його надзвичайно ємним за думки, широким, епічним твором.

40. Іван Франко, “Захар Беркут”

Воістину класичний твір, у якому рідкісна здатність Франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» й насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.

Іван Якович був переконаний, що «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей». Саме для цього й було створено “Захар Беркут”. Головна думка повісті проста й вічна: як зберегти, втримати духовну, політичну та економічну свободу — тобто право вірити в те, що відроджує в народі життя; право заводити й відстоюва­ти свій власний, вільний суспільний лад; право на землю і всі плоди власної праці, право на “своє добро” — як кожної людини, так і громади загалом.

41. Михайло Коцюбинський, “Дорогою ціною”

Дiялосьсе в 30-х роках минулого столiття. Українське поспiльство, поборене у класовiй боротьбi, з ярмом панщизняної неволi на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не вiл був у ярмi, звичайний господарський вiл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому туровi, загнаному, знесиленому, але овiяному ще степовим вiтром, iз не втраченим iще смаком волi, широких просторiв. Вiн йшов у ярмi, скорившись силi, хоч часом iз гнiву очi йому наливались кров’ю, i тодi вiн хвицав ногами i наставляв роги…

42. Володимир Винниченко, “Федько-халамидник”

Федько-халамидник має образ хулігана, підбурювача, його улюблені заняття – зробити шкоду, зіпсувати комусь гру. Ну дуже багато горя Федір зробив і дітям, і батькам. Говорили, що начебто біс в нього вселився. І хоч як би давали прочуханки йому батьки, хоч як би лаялись із ним батьки тих дітей, котрим розбишака зробив шкоду, Федя все ж таки далі брався за своє. Невгомонне дитя, не жаль йому ні своїх батьків, ні дітей, тих ровесників… І себе не жаль. І навіть його найкращі друзі, які постійно з ним гуляли, не були вже аж такими хуліганськими, найчастіше їх підбурював Федя. Треба ще додати, що Федір ріс у звичайній, небагатій сім’ї типографника. Можливо, через те був такий шибеник. І ще – Федір, попри своє бешкетливе життя, ніколи не брехав і не здавав друзів. Аж дивно було спочатку, що йому притаманні такі риси, проте, читаючи далі, розумієш, що це таки правда.

43. Григір Тютюнник, “Три зозулі з поклоном”

Ця новела — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Вона мало не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Гр. Тютюнника, його прагнення гармонії, злагоди, доброти й усепрощення. Здається, до її написання він прямував усе попереднє життя, а поштовхом стала, здавалось би, незначна подія.

44. Іван Котляревський, “Москаль-чарівник”

Весела п`єса в дусі народних казок про винахідливих солдатів. Тут і про солдатів, і про народну кмітливість, і про сімейні цінності, повагу до батьків, вірність та чесність у шлюбі. А ще – про тогочасні реалії, старосвітські і нові звичаї, воєнну та канцелярську кар`єри (це, до речі, Іван Петрович із власного досвіду писав: кілька років він працював канцеляристом, а потім подався у військові, бо перспектив більше), ставлення “москалів” до “хохлів” тощо.

45. Михайло Коцюбинський, “На камені”

“На камені” — новаторський твір у жанровому плані. У ньому не­складна фабула, автор зосереджений на внутрішніх переживаннях героїв, що й становлять сюжетну колізію. Композиція акварелі надзвичайно оригінальна: да­ючи нібито малюнок з життя, автор жодного епізоду не виносить на перший план, а примушує читача головні епізоди переживати в собі, у своїй уяві. У цьому вияв­ляється перша риса імпресіонізму: замість детальних реалістичних описів давати тільки окремі натяки, «плями», що вже показують шлях читачевій уяві. Друга ж риса імпресіонізму — висувати на перший план психічні переживання героїв, а не фабулу творів. Письменник робить спробу вийти за межі традиційного оповідання та створити новий жанр — психологічну новелу, розвинути свою індивідуальну стильову манеру. Жанрова характеристика цього твору — акварель— відкриває задум автора: наблизити словопис до живопису; згадана новела наче спеціально присвя­чена цьому мистецькому експерименту. Акварель — одна з найбільш колористич­них у прозі того часу, і не тільки українській. У цьому творі письменник ставить перед собою важливе завдання: надати кольору смислової функції. Тут слово ви­ступає тільки інструментом творення мікрообразу, який і передає переживання героїв або служить реалізації задуму автора. Не дивно, що новелу “На камені” автор назвав аквареллю: в ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад, змалювання бурі на морі.

46. Іван Франко, “Мойсей”

Знаменита, світового літературного та філософського значення, поема Івана Франка “Мойсей” (1905) перевидається з нагоди 100-річчя від її написання і назустріч 150-річчю від дня народження письменника.

У проблемі крізь художню призму легендарної історії гебреїв І.Франко висловив болючі роздуми про історичну долю українського проводу.

У мовному відношенні видання максимально наближене до мови поета.

Книга адресується широкому читацькому колу.

47. Володимир Сосюра, “Третя рота”

Роман-сповідь “Третя Рота”, в якому письменник осмислює шляхи та манівці свого життя — від злиденного дитинства, юності у вирі національно-визвольних змагань до становлення як поета в умовах ідеологічного цькування. Роман “Третя рота” — це яскравий зразок мемуарної прози.

48. Василь Стус, “Вибрані твори”

Василь Семенович Стус – класик української літератури ХХ століття. Він став на смертельний двобій із тоталітарним режимом і залишився в пам’яті людській як нескорений поет-борець.

49. Іван Драч, “Чорнобильська Мадонна”

Поема І. Драча “Чорнобильська Мадонна” — це твір, який читаєш із болем, твір, що дає кожному з нас збагнути найболючіші проблеми нашого буття, нашої духовності, нашої скорботи, долі нашої України. Цей твір — складний, метафоричний, багатопроблемний. Поет порушує в поемі політичні, екологічні, морально-етичні, історичні проблеми, спонукає нас до роздумів над нашим минулим і сучасним, закликає зупинитися, переосмислити все і жити, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Над нашою Україною 26 квітня 1986 року нависла чорна хмара лиха. Це лихо — радіація, небачене забруднення біосфери, до появи мертвої 30-кілометрової зони. Атомний вибух негативно вплинув на все живе, показав, до чого може призвести необачність. Поет відкрито називає винуватців трагедії.

50. Павличко Дмитро, “Засвідчую життя”

У книжці “Засвідчую життя” є два розділи: в одному – нові поезії Д. Павличка, в другому – вірші, присвячені І. Франкові, свого часу видані під заголовком “Задивлені в будущину”.

У нових творах поета є різні речі – від закличних декларацій до гумору, але найцікавіше тут – портрети видатних людей, а також сповідь автора у циклі “Я винен”.

51. Ліна Костенко, “Записки українського самашедшого”

35-річний програміст нотує все, що його бентежить. Писав би він «буденник», звертав би увагу лише на родинні проблеми: дружина лютує, на роботі негаразди, маленький син завдяки другові так розширив лексикон, що й татко за ним не встигне. Але амбіції героя сягають «щоденника» – записів соціально-політичного характеру, зміст яких залежить від того, що принесе конкретна доба. «Туркменбаші заборонив балет. Таїландська принцеса бачила мамонта. У Сонячній системі за орбітою Нептуна американці відкрили нову планету». Ще буває: «Росіяни бомбили Грозний. Полковник Буданов зґвалтував чеченку. На Балканах бої». Та найбільше уваги внутрішній ситуації: «Таращанське тіло» лежить у морзі. Акціонерне товариство «Мазепа» спонсорує «Людину року».

Записує, щоб остаточно не втратити глузд. «Остаточно», оскільки процес уже почався. На порозі середнього віку цей пересічний технар раптом збагнув, що світ – не біла та пухнаста ковдра, під якою можна сховатися, а зорб, у якому ти крутишся, наче шалена білка, і не знаєш, коли нарешті зупинка. Справа ускладнена тим, що наш герой – стовідсотковий український інтелігент і медійний наркоман. Він не бореться з обставинами. Зате як ретельно колекціонує повідомлення (з телебачення, радіо, друкованих ЗМІ, інтернету), як точно відзначає та влучно коментує факти, що дістали до печінок.

52. Павло Загребельний, “Євпраксія”

Події в романі відбуваються на межі XI—XII століть. Внучка Ярослава Мудрого, київська княжна Євпраксія виходить заміж за Генріха IV і стає германською імператрицею. Але ж доля молодої жінки складається трагічно: на чужині вона зазнає тяжких принижень і страждань, втрачає любов. Проте, долаючи злобу, чвари, інтриги імператорського двору, Євпраксія дістається рідної землі.

53. Микола Куліш, “П’єси: Народний Малахій, Маклена Граса, Патетична соната”

До збірки творів видатного українського драматурга М. Куліша (1892—1937) увійшли його кращі п’єси: “Мина Мазайло”, “Народний Малахій”, “Маклена Граса”, “Патетична соната”, рекомендовані шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю М. Куліша.

54. Михайло Старицький, “Не судилося”

До видання увійшли вибрані драматичні та поетичні твори видатного українського драматурга Михайла Петровича Старицького (1840–1904). Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю М. П. Старицького.

55. Леся Українка, “Оргія”

До збірки увійшли драматичні поеми “Блакитна троянда”, “Кассандра”, “У пущі”, “На полі крові”, “Лісова пісня”, “Бояриня”.

56. Григір Тютюнник, “Климко”

У тяжку годину війни, коли донецький край окупували, 12-річний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба і даху над головою. Але в Климка є друзі, улюблена вчителька і, щоб допомогти їм, він вирушає у далеку та небезпечну подорож.

57. Тарас Шевченко, “Назар Стодоля”

П’єсу створено на межі першого й другого періоду творчості Шевченка, вона є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у XVII столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п’єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п’єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу.

58. Іван Карпенко-Карий, “Мартин Боруля”

Сюжет комедіï “Мартин Боруля” письменник будує на фактах із життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими. Розв’язка — гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

59. Ольга Кобилянська, “Земля”

Повість “Земля” — вершина реалізму письменниці. Цей твір, завдяки своїй великій життєвій правді і високій художності, став одним із найвідоміших в українській літературі. Усім своїм єством пов’язаний із землею герой повісті Івоніка Федорчук. Він шанує і береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ж боротьба за землю, яка роками тривала в його родині, зруйнувала душі рідних людей, призвела до трагедії, до братовбивства. Із втратою сина втрачає Івоніка свої мрії і сподівання, свою віру в землю. До книжки також увійшли оповідання “Природа” і “Valse mе­lan­colique”.

60. Юрій Яновський, “Вершники”

За змістом, життєвим матеріалом і за художньою вагою роман Ю. Яновського “Вершники” (1935) — один із кращих творів радянської літератури про героїку Громадянської війни, і, хоч це і дивно, він має свій прихований зміст: “Годі вже українцям вбивати одне одного за чужі погляди, адже це не рідкість на території Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу… “Вершники” — це справжня поема про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи. Серед найвідоміших творів – також роман “Чотири шаблі” та оповідання.

61. Валер’ян Підмогильний, “Місто”

Творчість В. Підмогильного продовжує традиції української класичної літератури, яка свою поетику будувала на увазі до людини, співчуття до неї. Роман “Місто” — найвидатніший твір письменника, який і нині читається з чималим інтересом.

62. Осип Турянський, “Поза межами болю”

Турянський Осип Васильович (1880—1933) — західноукраїнський прозаїк, який працював також у поетичних і критичних жанрах, перекладав з іноземних мов. У це видання вміщено повість-поему “Поза межами болю” та роман “Син землі”. Автобіографічна поема в прозі “Поза межами болю” – про трагічні події Першої світової війни – була написана в 1917 році в таборі військовополонених в Італії. Вона хвилює людські серця, просвітлює душу високим безжальним трагізмом і осудом будь-якої війни. Роман “Син землі” відрізняється від інших творів письменника виразним романтичним спрямуванням, для нього характерні піднесеність, високе емоційне напруження, співучість і ліризм. Перед нами не роман-хроніка, не епопея побуту й звичаїв, не художньо об’єктивна картина історії, а пісня-хвала людській мужності, чистому і по-справжньому красивому коханню.

63. Валерій Шевчук, “Дім на горі”

Таємнича, загадкова і химерна книга, сповнена різних захопливих і не дуже історій.

“Дім на горі” – історія про жінок, кохання і родинні таємниці. Захопливо й у дусі химерного роману. Читається дуже легко, слова переливаються в речення, що зливаються в тягнуче-приємну історію. Тут нема гострих сюжетних ліній і життєвих перипетій, зате є багато народної культури, звичаїв і таємниць. Кожен герой тут приваблює своєю неповторною історією, а з цих історій сплітається життя одного села. А як реалістично і гарно описані тут краєвиди, так і хочеться зануритись у природне середовище, покинути місто з його гамірним плином часу.

64. Павло Загребельний, “Диво”

“Диво” — роман про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об’єднання земель руських і було зведено славнозвісний Софійський собор у Києві. Життєві шляхи героїв — зодчого Сивоока та князя Ярослава — перехрестилися на майдані, де височів величний і дивовижний храм. Софія Київська з’єднала долі талановитого майстра та мудрого правителя. Дві людські драми розгортаються перед нами на сторінках роману. Сивоок, для якого будівництво храму стає головною справою життя, трагічно гине і його ховають під плитами собору. Ярослав Мудрий вінчається в Софії на кесаря землі Руської. Але і він дійшов цього ціною великих душевних втрат, зрікшись заради влади єдиного в своєму житті справжнього кохання.

65. Григорій Квітка-Основ’яненко, “Конотопська відьма”

До пропонованого видання увійшли твори видатного українського письменника Г. Квітки-Основ’яненка (1778—1843), якого відомий літературознавець С. Єфремов назвав батьком української повісті. Сатиричні оповідання “Салдацький патрет” і “Пархімове снідання”, повісті “Конотопська відьма” і “Маруся”, п’єса “Сватання на Гончарівці” і сьогодні викликають інтерес читачів.

66. Марко Вовчок, “Інститутка”

“Інститутка” — це твір, що розповідає не лише про гіркоту існування закріпачених селян, але й про початок наростання їхнього протесту проти чинного ладу та соціальної несправедливості. Письменниця порушила не тільки проблеми побуту кріпаків, але й більш вагому проблему — соціальний протест селян та їхнє бажання звільнитися, змінити своє життя на краще.

67. Михайло Старицький, “Облога Буші”

До рекомендованої книги увійшли вибрані твори видатного українського драматурга Михайла Петровича Старицького – “Облога Буші” (історична повість із часів Хмельниччини) та “Заклятий скарб” (про події XVІ-XVII ст.), які й сьогодні викликають інтерес читачів. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю М. Старицького.

68. Борис Грінченко, “Каторжна”

До пропонованого вашій увазі видання увійшли вибрані твори класика української літератури Бориса Грінченка (1863—1910), життя і діяльність якого для багатьох поколінь слугує прикладом подвижництва на теренах розвою української культури і національної ідеї. Письменник, поет, науковець, освітянин, автор славнозвісного “Словаря української мови”, Б. Грінченко створив чимало творів, які і сьогодні викликають інтерес читачів. Добір текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розраховано на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Б. Д. Грінченка.

69. Леся Українка, “Одержима”

Пропонований читачеві том представляє вершинні драми Лесі Українки. Саме ці тексти дають змогу відчути, осмислити її художній світ, найглибинніші поетичні прозріння й осяяння геніальної авторки, з якої зрештою знято Кассандрине прокляття бути непочутою своїм народом.

70. Василь Стефаник, “Новина”

Великого душевного болю завдало Стефаникові жахливе становище дітей у бідняцьких родинах. Навіть надриваючись на чужій роботі, батьки не могли забезпечити своїм дітям ні належного харчування, ні тепла в оселі. Новела “Новина” належить до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника.

Поштовхом до написання твору послугувала подія, що сталася в жовтні 1898 року в селі Трійці, на Покутті. Після смерті жінки бідняк Михайло лишився з двома малими дітьми, не міг їх прогодувати і повів до річки Прута, щоб утопити. Меншу кинув у воду, а більша, восьмирічна дівчинка, вмовила батька не топити її. Після того нещасний чоловік пішов до Коломиї заявляти про свій злочин. Ця подія дуже вразила письменника, він навіть спеціально ходив до Трійці, щоб детальніше дізнатись про трагедію. Ідіотизм селянського життя був приголомшливим!

Письменник переніс у свою новелу не лише картину реалій з їх ситуаційними деталями, а й створену ними емоційну атмосферу. Взявши за основу справжню подію і реально існуючого героя, Василь Стефаник не зводив свій твір до історії одного чи кількох характерів. Гриць Летючий — не виняток, а типовий характер. Його життя, думки, почуття — то звичайні щоденні будні мільйонів зубожілих селян. У цьому виявився реалізм зображення.

71.Григорій Косинка, “В житах”

До видання увійшли твори видатного українського письменника Григорія Косинки (1899—1934), який так сформулював принцип своєї літературної творчості: “Художній твір, літературний або малярський, в наші дні має відбивати історію нашого часу, героїчні події, нову людину, її життя й переживання. Тоді цей твір житиме в народі”. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахований на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Г. Косинки.

72. Олесь Гончар, “За мить щастя”

У 1964 р. з’явився цей маленький шедевр О. Гончара. У новелі йому на високому художньому рівні вдалося показати красу і силу почуття кохання. Це най­улюбленіша тема митця («З любові — творчість, з любові — щастя людське»).

Перед нами постають звичайні люди — артилерист Сашко Діденко і його несподівана кохана Лорі, чи Лариса, яку він зустрів на жнив’яному полі. Рапто­вий спалах пристрасті під палючим сонцем як неймовірний злет людської душі, вивільнення її від земних умовностей і засторог. Чи ж можливе це в недоскона­лому світі? Війна скінчилася, попереду демобілізація, повернення додому, там нове життя, у якому люди, які бачили віч-на-віч смерть, будуть гуманніші, бла­городніші, добріші й насамперед щасливі, бо навчилися цінувати кожну мить. Мрія от-от стане реальністю. До неї впевнено наближається Сашко. Він готовий до зустрічі з коханою..

73. Іван Багряний, “Сад Гетсиманський”

Іван Багряний зазнав сталінських репресій і пройшов усі кола пекла, як потім і герої його роману. “Сад Гетсиманський” — один із перших творів світової літератури, що викриває злочинну суть сталінського режиму. Події твору відбуваються в Україні. Всі імена та прізвища в’язнів і співробітників НКВС у цій книзі правдиві.

74. Іван Багряний, “Огненне коло”

Іван Багряний (1906—1963) — письменник, творчий доробок якого дійшов до співвітчизників лише через багато років після його смерті. Репресований у 1932 році, засланий на Далекий Схід, він пережив втечу, знову арешт, еміграцію до Німеччини. Важливим явищем в українській літературі є його роман “Людина біжить над прірвою” та повість “Огненне коло”, дія яких відбувається в роки Другої світової війни. Головні герої цих творів — прості українці, які намагаються боротися проти світу насильства, представленого двома тоталітарними системами – радянською та нацистською. У 1992 році письменникові посмертно було присуджено Національну премію ім. Т. Г. Шевченка.

75. Іван Франко, “Борислав сміється”

Іскра бориславського полум’я жевріла в душі Івана Франка ще з дитинства. У батьковій кузні малий Івась чув розповіді селян, які приходили до батька-коваля, про лиходійство бориславських фабрикантів, про страшні події на нафтових промислах. Згодом Франко прийшов до читачів із своїм тематично-новаторським “робітничим” епосом — малою (цикл оповідань) і великою (“Boa constrictor”, “Борислав сміється”) “бориславською” прозою.

Борислав — західноукраїнський центр нафтової промисловості. Голодна смерть гнала на тяжку фабричну роботу спролетаризованих селян. Тут за нужденне животіння вони добровільно продавали свою силу і здоров’я, ставали злиденними, голодними, обшарпаними ріпниками.

Отже, в центрі повісті — непримиренна боротьба двох ворожих світів, яка відбувається в Бориславі. Сам Борислав також можна вважати головним героєм повісті. Це місто гноблених і нещадно експлуатованих, але нескорених і могутніх.

76. Михайло Коцюбинський, “Харитя”

Маленька Харитя дуже хоче допомогти своїй мамі, яка захворіла саме в жнива. Восьмирічна дівчинка робить непосильну для свого віку роботу: готує вечерю, годує слабу матір і… йде на поле, жати, щоби не залишитись без хліба… У цій малесенькій дівчинці море дитячої щирості, любові до батьків, бажання допомагати.

77. Іван Нечуй-Левицький, “Князь Єремія Вишневецький”

У цьому виданні класика української літератури І. С. Нечуя-Левицького (1838-1918) вміщено історичний роман “Князь Єремія Вишневецький”. Спираючись на літописні джерела, праці тогочасних істориків і фольклор, нерідко полемізуючи з поширеними-версіями козаччини, письменник зумів створити цікаві і в чомусь нетрадиційні образи історичних діячів – Вишневецького, Хмельницького та ін., художньо дослідити проблеми псевдопатріотизму родовитої шляхти, її непростих взаємин із власним народом.

78. Іван Франко, “Сойчине Крило”

У новелі І. Франка “Сойчине крило” змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Героїня дуже помилилася у своєму виборі, і це призвело до тяжких моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше чисте й незаплямоване кохання, хапається за нього хоч у листі, як за рятівну соломину. Герой-адресат уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим від людських пристрастям “естетом” і “живим чоловіком” із живими почуттями. Його настрої та світогляд змінюються разом із перипетіями в листі; перемагають добро й великодушність.

79. Василь Симоненко, “Василь Симоненко. Вибране”

Окрім творів Василя Симоненка, які вивчаються за шкільною програмою, а також рекомендовані для позакласного читання, вам будуть цікаві навчально-методичні матеріали на допомогу вчителеві та учню: літературознавчі коментарі до біографії письменника, орієнтовні теми творів, рефератів та усних доповідей, тезові плани до них, список рекомендованої літератури.

80. Павло Тичина, “Сонячні кларнети”

До збірки ввійшли оригінальні твори, що друкувалися в періодиці у 1914—1918 роках; деякі неопубліковані твори (“Не Зевс, не Пан…”, “Цвіт у моєму серці”, “Подивилась ясно…”, “Світає…”, “Туман” і “Вітер” із циклу “Енгармонійне”, “У собор. І — ІІ”, “Пастелі”, “На стрімчастих скелях”, “По хліб ішла дитина…”, “Скорбна мати. І — IV”, “По блакитному степу”, “Війна. І — ІІ”) та переспів вірша французького поета Анатоля Ле Браза “Колискова”.

81. Ольга Кобилянська, “В неділю рано зілля копала…”

До книжки увійшли кращі повісті відомої української письменниці Ольги Кобилянської (1863—1942) “В неділю рано зілля копала…” та “Царівна”. Драматизмом сюжетів, глибиною зображення внутрішніх переживань персонажів відзначаються ці твори. Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури. Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю О. Кобилянської.

82. Іван Нечуй-Левицький, “Хмари”

Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький (1838-1918), автор повістей та оповідань з народного життя, у романі “Хмари” (1874) звертається до теми української інтелігенції. Символічною є назва роману, бо хмари – то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури. У цій атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це ­ люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють “хмари”, прагнучи до світла…

83. Микола Вороний, “Поезії”

У поезії автор вчить любити рідну землю та поважати її традиції. Адже лише на рідній землі людині найкраще. За її долю треба вболівати і прагнути добробуту для батьківщини.

84. Олександр Олесь, “Вибране”

Трагічний любовний трикутник, але з незвичайними особами, в незвичайних обставинах. Хлопець покохав Мавку, але й не може забути нареченої дівчини… Зрештою, губить її, себе та Мавку… Може, не фізично, але морально.

85. Павло Тичина, “Замість сонетів і октав”

Автор зумів синтезувати в своїй творчості традиції символізму початку XX століття і бароко XVII століття і вже через це став одним із найбільших українських поетів, Тичина пережив одну з найбільших творчих трагедій, ставши неперевершеним співаком сталінського ладу.

86. Михайло Семенко, “Вибрані твори”

До рекомендованого видання увійшли поетичні, прозові й драматичні твори письменника, написані протягом 1910-х – початку 1930-х рр., а також його маніфестографія, що уможливлює зіставлення програмових положень футуризму і його творчої реалізації. Водночас видання містить матеріали, присвячені постаті культуртрегера у контексті футуризму як одного з найбільш реалізованих напрямів українського аванґарду.

87. Микола Зеров, “Камена”

Збірка авторських віршів і перекладів римських поетів українського неокласика Миколи Зерова. У третій частині представлені переклади з Вергілія, Горація, Тибулла, Овідія і Марциала.

88. Максим Рильський, “Вибрані поезії”

Строгість і яскрава образність форм — характерні риси поезії письменника Максима Тадейовича Рильського.

89. Євген Плужник, “Вибрані поезії”

Ім’я Євгена Плужника не всім відоме. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів – “Дні” (1926) та “Рання осінь” (1927), і тому, що за певних умов його ім’я майже 20 років не згадувалось. І лише коли в 1996 році вийшла з друку його збірка “Вибрані поезії”, сучасники змогли гідно оцінити Євгена Плужника.

Поезія поета – явище надзвичайно складне, бо є у ній і віра, і сумніви, і печаль. Це лірика того інтелігента, який не без сумнівів і вагань приймав новий лад, нову соціалістичну ідеологію, нові форми та порядки життя. Творчий шлях починав Плужник у самому розпалі занепадництва в суспільному та літературному житті, до того ж спадкова хвороба (туберкульоз) не налаштовувала на оптимістичний лад – і витворився поет такий, як він є. Водночас Плужник – поет сильний, оригінальний, мислячий, який нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні слова, ні натхнення.

90. Богдан-Ігор Антонич, “Вибрані творі”

Пропонована нами книга містить більшість творів із літературного доробку українського письменника Богдана-Ігоря Антонича (1909— 1937). Це шість поетичних збірок у повному обсязі, вибрані поезії з-поза збірок, лібрето опери “Довбуш”, прозові твори, вибрані літературознавчі статті. У “Додатках” вміщено ре­цензії і статті, об’єднані в розділ “Рецептивний контекст”, а також листи до Б.-І. Антонича, спомини про нього та лі­тературознавчі дослідження. Подано широку бібліографію і фотоматеріали. Видання адресоване як науковій спільноті, так і широ­кому загалові читачів.

91. Богдан-Ігор Антонич, “Книга лева”

Творчість талановитого українського поета Богдана- Ігоря Антонича досить пізно стала об’єктом дослідження в українському літературознавстві, бо ніяк не вкладалася у рамки нормативної (радянської) системи поглядів, згід­но з якими мистецтво відтворює дійсність у художніх об­разах.

92. Богдан-Ігор Антонич, “Зелене Євангелія”

“Зелене Євангеліє” справляє враження цілісного твору, як тематично, так і композиційно, хоча воно й вийшло вже після смерті поета. Особливе враження залишається від ліричних інтермецо – легке, світле. У збірнику буйство життя, зелені, і все це зростає: вбік, вгору, тягнеться до сонця і проростає. Антонич – поет-містик, язичницький поет, який дуже тонко відчув зв’язок людини із Всесвітом.

93. Василь Стус, “Палімпсест”

Гранична чесність із самим собою – може, найяскравіша риса Василя Стуса, поета, особистості, громадського діяча, який не лише прожив цікаве й яскраве життя, а й зумів втілити доростання Людини до рівня її долі та покликання у слові. Звідси — підвищений інтерес до його віршів — «образків доби», в якій йому судилося жити. “Палімпсест” — найповніша книжка вибраного, де зібрано якщо не все найкраще (бо слабких віршів поет фактично немає), то, принаймні, все найяскравіше з його творчого доробку. Книга розрахована на широке коло шанувальників поезії.

94. Іван Драч, “Лист до калини”

Поезію Івана Драча добре знають і люблять у нашій країні та далеко за її межами. Виразно сучасна, масштабна, оригінально-метафорична, інтелектуальна, емоційно насичена, сповнена етичного максималізму, вона дає читачеві змогу повернутися в минуле, зазирнути в майбутнє, спонукає його перейнятися тривогами нашого ядерного віку, усвідомити взаємозалежність усього сущого на землі, змушує працювати уяву, дає задоволення. До збірки ввійшли вірші, написані у 60-80-ті роки.

95. Василь Симоненко, “Тиша і грім. Поезії, проза”

Пропоноване видання Василя Симоненка містить поезії, казки, байки та прозу митця-шістдесятника. Окрім творів, що входять до шкільної програми, до збірки увійшли маловідомі поезії, а також сатиричні і гумористичні вірші. Книжка розрахована на широке читацьке коло.

96. Ліна Костенко, “Вибране”

Книжка віршів та поем відомої української поетеси містить твори, опубліковані впродовж останніх десятиліть, поезії з книг “Зоряний інтеграл” (1963) та “Княжа гора” (1972), які свого часу не побачили світу, а також найновіші вірші, що склали розділ “Інкрустації”.

97. Іван Франко, “Лель і Полель”

Особливості сюжету й композиції твору зумовлені романтичною концепцією двійництва. За сюжетом, один із братів-близнюків виявляється ошуканим підробленими листами та обіцянками жінки і задля свого кохання зрікається своїх переконань, стає ренегатом і зрештою накладає на себе руки. У момент його смерті другий брат-близнюк відчуває напад тяжкої хвороби й стає немов паралізованим, утративши волю й здатність існувати автономно. Повість закінчується смертю обох братів, стверджуючи майже містичний зв’язок, що існує між близнюками.

“Лель і Полель” – зразок міського роману, де майже імпресіоністично точно відтворено сцени міського життя, вулиці Львова, якими проходить Начко Калинович. При цьому зростає роль психологічно-імпресіоністичних характеристик, монологів, описів. Ритмічні та стильові переходи – від майже шизофренічного світосприйняття до розлогих описів надсянської природи й сатиричного змалювання польської аристократії – створили широкий образний діапазон цього новітнього роману.

98. Володимир Винниченко, “Сонячна машина”

“Сонячна машина” (1924) — це перший український утопічний та науково-фантастичний роман класика української літератури В. Винниченка (1880–1951), який чимало знавців літератури вважають вершиною письменницької творчості. Новаторство митця, експресивна і динамічна манера його письма знаходять своє оригінальне психологічне і філософське втілення в незвичайних поворотах людського характеру, думок і вчинків героїв, у сюжеті, що постійно інтригує читача в стані високого емоційного напруження, естетичної втіхи.

99. Григорій Квітка-Основ’яненко, “Сердешна Оксана”

Квітка-Основ`яненко малює нам українське село зі старосвітським укладом, святами, вечорницями, обрядами та традиціями. Оксана – чудова дівчина, і весела, і гарна, і розумненька, єдина кохана дитина своєї матері-вдови. Та й закохалася у москаля, та ще й не простого, а капітана. А яка проста дівка не спіймалася б на гачок досвідченого залицяльника, та ще й пана?

100. Михайло Коцюбинський, “Лялечка”

Новела “Лялечка”, твір М.М.Коцюбинського, написаний у 1901 році, розповідає про багато аспектів життєдіяльності простого вчителя сільської української школи. Яке було життя колеги, як вирішувалися проблеми професійної діяльності учителя – про все це розповідає цей твір.

Автор описує внутрішні переживання своєї героїні на тлі реального вимальовування картин сільського життя. Для повноти характеристики героїв новели він використовує інших персонажів, які є типовими для тодішнього суспільства.

Проблематика, ідейна спрямованість твору, його тематична насиченість свідчать про глибоке знання автором багатьох аспектів життя українців, про глибинні закони взаємовідносин людей.

Кiлькiсть переглядiв: 2364

Новини

Календар

Попередня Березень 2024 Наступна
ПВСЧПСН
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031